Святу можна радіти, його можна ігнорувати, або використовувати як привід для пиятики чи весняно-польових робіт на природі. А можна й просто подарувати сусідові. Ну чого б це не віддати 9 травня росіянам? Хай забирають собі День Перемоги, а ми разом з усією Європою святкуватимемо день її визволення 8 травня…
Однак чи варто приносити в жертву європеїзації Перемогу, за яку Україна сплатила страшну багатомільйонну ціну? Українською кров’ю политі сталінградські кургани, дніпровські кручі, карпатські ліси і європейські поля. Чотири українські фронти дійшли до Берліну, Відня, Праги та Белграда. Та хіба тільки у цих чотирьох фронтах – в усіх частинах Червоної Армії служили мільйони українців!
І чому при цих беззаперечних фактах наш народ замість того, щоб пишатися званням переможця, сьогодні повинен відчувати якісь комплекси і дарувати 9 травня Москві? Так, це свято – зі сльозами на очах. Але віддати право на Перемогу росіянам (чи ще комусь) означає відмовитися від великого позитиву у нашій історії, сповненій трагедіями і поразками.
Цей матеріал виник спонтанно – як природна захисна реакція на пропагандистські та піар-потуги, тому він може видаватися занадто емоційним. Що ж, краще вже так, ніж знову змовчати. В тексті кілька разів зустрічається слово «ми» — йдеться про спільноту авторів та їхніх знайомих, які приблизно з однаковою пошаною ставляться до Дня перемоги, чи не найпрекраснішого світського свята (ну, може ще 1 травня і 24 серпня можна порівняти).